• Під патронатом
  • Під патронатом
  • Під патронатом

Новини

23.12.2020

Як мотивувати дитину займатися спортом – поради від авторки першої дитячої книги про біг і мами Олесі Кешелі

 

Дитяча письменниця і мама Олеся Кешеля-Ісак поділилась своєю спортивною історією з учасниками SportCraft Games Online та розповіла, як заохотити дитину займатися спортом.

 

Мої мама і тато – антиспортсмени.

 

Я ніколи не бачила, щоб вони браво робили зарядку. Відколи я себе пам’ятаю, вони не бігали, не стрибали, не лазили по скелям. Мій тато — ще молодим — намагався плавати у хвилях в ту єдину відпустку, коли ми поїхали на море в Одесу. Але я пам’ятаю більше вираз обличчя моєї мами, яка дуже боїться води і не вміє плавати.

 

Батьки не мотивували мене до спорту своїм прикладом, не обіцяли медальок, не знали, як навчити мене ставати на голову і кидати м’ячик, не танцювали навколо мене, щоб я захотіла взяти участь у челенджі. І не вивішували в кімнаті дипломи. Та що там казати — спортивних нагород у мене взагалі не було.

 

Єдине, що робили мої мама і тато — вони не робили нічого. Тобто дозволяли мені самій обирати справу до душі. Це був спорт чи гурток з ікебани. Виділяли кошти з дуже обмеженого сімейного бюджету, щоб купити недорогі кеди або футболку для тренувань. Не заважали, коли я хотіла випробувати себе в аеробіці чи танцях. Не казали: не бігай (не стрибай, не лізь, не танцюй).

 

Вони мене навіть не хвалили. І досить спокійно та рівно ставилися до всіх моїх досягнень.

 

Але зробили ще один важливий внесок: навчили у всьому доводити справу до кінця. Не зупинятися на половині дороги. Будь то траса для забігу, вишивання серветки чи аплікація.

 

Чемпіонкою я не стала. Але успішно застосовую цей метод для наших дітей.

 

Як мотивувати дітей до спорту?

Думаю, ніяк. Саме до конкретного спорту – абсолютно ніяк.

 

Я не обіцяю їм швидкого результату.

Не кажу, що результат – це медаль.

А наголошую, що результат – це те, що сьогодні ви стали кращими, аніж учора. Сильнішими, досвідченішими.

Що треба радіти, коли ти упав. Бо більше не боїшся падати. Знаєш, як краще упасти. І пам’ятаєш, що зміг піднятися.

І треба радіти, коли ти переміг. Не інших, а лише самого себе.

І перемога та поразка – це не для мами. А лише і виключно для себе. Це, по-моєму, найголовніше правило!

Я також думаю, що спорт – це абсолютний синонім дитинству. Це настільки природня діяльність, що мотивувати до неї нема сенсу. Лише не заважати.

І якщо треба, то постаратися виділити кошти на кросівки (підставляйте що хочете) навіть із самого бідного сімейного бюджету. Або знайти того, хто може подарувати необхідний для спорту одяг чи взуття. Щоб просто дати дитині ті можливості, які вона не може собі організувати сама.

 

А ще — самим захоплюватися улюбленою справою. І, звичайно, доводити її до кінця.

Мій тато не бігає, але обожнює збирати гриби. І в своїх забігах за класними  біляками чи опеньками він намотав не один марафон.

Моя мама не займається фітнесом та йогою, але фанатка доглядати за рослинами. І в мистецтві обрізати кущі ій немає рівних.

 

Хто мотивує їх до такої активності?

Хто мотивує мене?

Хто мотивує наших дітей?

 

А ніхто. Наш внутрішній голос. Який просто треба почути. І не заглушити ані батьківськими амбіціями, ані лінню, ані страхом.

 

І ще.

 

Я пишу цей пост, поки наш син в іншому місті здає іспит на жовтий пояс з тхеквондо. Іспит, на який він наважився сам. Прийнявши власне рішення в останній день реєстрації.

А я тим часом на ролердромі, де наша 4-річна Алісія вчиться їздити на роликах.

Я чую прекрасні слова тренера до дітей: «Ти в будь-який момент можеш піти з тренування. Але пам’ятай, що цей буде ТВІЙ вибір».

 

Ви думаєте, вони йдуть геть? )))))